Історія Народної Партії

Історія Народної Партії починається з 5 грудня 1996 року, коли на Установчому з’їзді було проголошено про утворення Аграрної партії України. Про „аграріїв” як потужну політичну силу почали говорити після VI з‘їзду партії, який проходив у два етапи в червні-липні 2004 року. На ньому Головою було обрано Володимира Михайловича Литвина – народного депутата України, Голову Верховної Ради України. Виступаючи на цьому форумі новобраний лідер зазначив: ”Загальнонародна спрямованість партії вимагає відповідного уточнення чи доповнення її назви – Народна аграрна партія України. Вже сама ця назва глибше й об’ємніше розкриє її ідеологічне обличчя та розведе обрії розвитку...Якщо ми мислимо на перспективу, а не збираємося жити тільки сьогоденням та спрощеними виробничими уявленнями про призначення партії, треба наважитися на такий крок”. Тож рішенням делегатів з’їзду партія отримала нову назву – Народна аграрна партія України. Втім, і ця нова назва більше вказувала на вузьку сільськогосподарську спеціалізацію і суттєво обмежувала вихід партії на загальнодержавний рівень. Тому й вона проіснувала трохи більше, ніж півроку. Але цього разу необхідність остаточної зміни назви диктувалася не лише потребою розширення сфери політичної діяльності. Роль Володимира Литвина, а з ним і фракції НАПУ в парламенті під час „помаранчевої революції” змусили говорити багатьох про народження якісно нової політичної сили. Ще досі стоять перед очима події, пов’язані з довготривалими й гострими виборами Президента України, коли країна стояла на межі реального розколу. В тодішніх умовах жорсткого політичного протистояння двох команд, вкрай необхідним стало існування третьої сили, яка стала б над конфліктом, зняла напругу, привела ситуацію у рамки правового поля. VII позачерговий з‘їзд партії, який відбувся 11 лютого 2005 року, не лише прийняв рішення про зміну назви, але й для багатьох спостерігачів став актом остаточного оформлення політичної сили під назвою Народна Партія. Виступаючи на з’їзді, Володимир Литвин чітко означив роль партії в політичному житті України як центристської, об’єднуючої сили. У прийнятому на з’їзді документі під назвою „Маніфест Національного Єднання. Звернення Народної Партії” стверджувалось: „Народна Партія, розглядаючи себе як невід’ємну складову українського народу, відповідальну за його сьогодення, долю та історичні перспективи, вважає за свій обов’язок протидіяти всьому, що загрожує цілісності країни і єдності народу. Протидіяти постійно, рішуче і безкомпромісно, незалежно від того, від чийого імені, під якими прапорами та гаслами і на якому підґрунті політичному, релігійному, етнічному, регіональному такі спроби робляться. Донбас і Галичина, Київ і Харків, Крим і Полісся – все це наш спільний дім, переданий у спадок всіма попередніми поколіннями, а люди, що його населяють, – така ж неподільна, сформована упродовж віків родина, покликана берегти цю неоціненну спадщину, примножувати її красу, багатство і славу і робити все для того, щоб кожній людині і кожній сім’ї жилося в оселі на ім’я „Україна” заможно, просторо і вільно. Нам нічого ділити одне з одним. Нам немає через що ворогувати. Нам є над чим разом працювати. У нас єдина велика мета – зробити Україну щасливою і квітучою, справжньої матір’ю для всіх, хто її населяє. Це наш громадянський обов’язок і поклик синівської любові”. Пролунала на з’їзді й позиція партії щодо нової влади і Президента України – „підтримка і постійний діалог”. Голова Народної Партії підкреслив, що новообраний Президент – це „вибір українського народу, причому демократичний, цивілізований, і його треба поважати”. Були визначені й економічні пріоритети Народної Партії. Під час своєї програмної доповіді її лідер особливо підкреслив що, попри заяви про високі темпи економічного розвитку, Україна за його фактичним рівнем знаходиться зараз десь на рівні 60-х років минулого століття. Тому, щоб не залишитися „на світових задвірках”, нам треба „не просто поспішати, а бігти, зростати не просто кількісно, а прагнути економічного прориву”. Окрім економічного прориву, в тому числі й особливо – в аграрній сфері, Володимир Литвин озвучив інші програмні пріоритети партії, що є доленосними для країни: – досягнення національної єдності; – принципове, з урахуванням національних традицій та сучасних соціально-економічних реалій, осмислення проблем, пов’язаних з ринком землі – ми на землю повинні подивитися в широкому контексті цього питання; – розділення бізнесу і політики; деолігархізацію влади (тут у нас підхід повинен бути такий, що одних олігархів не повинні замінити інші олігархи); – відстоювання національних інтересів України за умов поглиблення європейських та світових інтеграційних процесів; – утвердження політичної нації, сформування громадянського суспільства. Нові політичні реалії народжують нові оцінки ситуації, що склалася не лише в партії, а й у державі. Народжуються й нові епітети. Володимир Михайлович дещо поетично вказав на місце партії в політичному житті – „не лівіше серця, не правішого здорового глузду”. А щодо назви „народна”, то вона має означати, що кожен однопартієць має бути посередником між партією і народом. І все-таки, що означає слово „народна” у назві партії? Відповідь на це запитання, на перший погляд, є простою: народна, бо ставить за мету об’єднати навколо себе весь народ, захищати і репрезентувати інтереси всіх його верств і прошарків. На цьому можна було б поставити крапку. Але ідеологія партії, яка претендує на право називатися „народною”, особливо в країні, яка зробила європейський вибір, прагне до європейських стандартів демократії і рівня життя, має більш складну природу. В країнах усталеної демократії, як правило, боротьба за владу ведеться між двома потужними політичними силами. У США – це демократи і республіканці. У Великобританії – консерватори і лейбористи. При цьому перемога жодної з цих сил принципово, за жодних умов не становить загрози ані для суверенітету країни, ні для існування самої демократії. Україна тільки нещодавно стала на шлях демократії. Ще не до кінця викорінилися з політичного життя рудименти тоталітарного минулого – прояви авторитаризму, нетерпимості до думки опонентів, волюнтаризм в управлінні. Досі йде боротьба між прагненням до нового демократичного стилю керівництва і спокусою скотитися до тоталітаризму, яка, як виявилося, є і у деяких представників нової демократичної влади. Програма партії, прийнята на VIII з’їзді, відрізнялася за змістом і структурою не лише від старої, але й від програм більшості українських політичних партій. Це типова програма партії європейського зразка, яка своїм пріоритетом бачила вільне, безконфліктне громадянське суспільство, де на першому місці стоять права людини. Як відзначають європейські політологи, народні партії, що входять до ЄНП, не є партіями конфлікту, вони завжди виступають політичними миротворцями, партіями національного і політичного примирення. Серед дієвих інструментаріїв народних партій є ефективна об’єднавча програма, залучення широких верств населення, розгалужена мережа партійних осередків. На жаль, прийнята „миротворча” ідеологема значно випередила час. Український народ не готовий був сприймати філософію примирення і порозуміння за часів коли всюдисуща бідність розділяє суспільство і не створює умови для розвитку потужного середнього класу – основи демократії. Миротворчий характер передвиборної кампанії та фальсифікації під час підрахунку голосів вивели Народну Партію з числа парламентських політичних сил. Оцінивши продажну і цинічну по відношенню до українського народу суть нового парламенту, Народна Партія відмовилась від спокус підтримки антинародної політики продажної олігархічної системи влади в Україні. Партія послідовно захищає інтереси більшості громадян – інтереси міської та сільської інтелігенції, висококваліфікованих працівників, представників малого та середнього бізнесу. У вересні 2006 року Народна Партія перейшла в опозицію до системи влади, що обслуговує інтереси купки знавіснілих фінансових монстрів, які на власний розсуд вирішують долю народу і долю загальнонародної власності. Лідер Народної Партії Володимир Литвин постійно загострює питання кардинального оновлення та якісної перебудови партії. Щоб бути у владі, треба думати про партію. Таке гасло стає генеральною настановою для всіх регіональних організацій. Зробивши відповідні висновки, Народна Партія, спрямовує свої зусилля на те щоб «визначити і проводити власний курс - солідно, принципово і наступально». Народна Партія прагне затвердитись у суспільній свідомості в якості реальної альтернативи як до існуючої влади, так і до опереткової опозиції. В день 10-річчя з Дня утворення партії (5 грудня 2006 року) проведено ІХ з’їзд Народної Партії. На ньому було запропоновано проект принципово нової Програми, оновлено Статут партії. Володимир Литвин проголосив чітку ієрархію соціально-економічних пріоритетів Народної Партії, яка є альтернативою сьогоднішньому «квотному принципу» розподілу та перерозподілу влади та власності, що веде до утвердження новітньої феодальної системи організації суспільства. Серед найважливіших завдань, розв’язання яких терміново потрібно країні, Народна Партія називає: – припинити практику «смітити людьми»; – зупинити відтік громадян на заробітки за кордон і запровадити народозберігаючу реформу ринку праці; – зробити центром уваги держави питання здоров’я, освіти та соціальної справедливості; – провести інноваційну модернізацію перспективних галузей економіки, особливо, агропромислового комплексу. Народна Партія на ІХ з’їзді обрала курс на подолання масової бідності у державі, соціального розшарування, на утвердження України як повноцінного суб’єкту міжнародних відносин, що відкидає принципи одновекторного чи багатовекторного залицяння до зовнішніх партнерів. Держава має захищати національні інтереси України і передовсім кожного громадянина.